Валютне регулювання 1

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регла­ментацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулюван­ня та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпе­чення необхідного ступеня конвертованості національної гро­шової одиниці;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних опе­рацій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) регулювання процесів утворення та руху валютного ка­піталу, захист іноземних інвестицій;

6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і вве­зення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження інозем­ної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

• дисконтної політики, тобто управління обліковою став­кою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік корот­кострокових капіталів;

• девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменши­ти збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

• отримання або надання кредитів та субсидій, які викори­стовуються для компенсації розривів, що виникають у міждер­жавних платежах;

• низки адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 органами валютного контролю в Україні визначені:

1. Національний банк України.

2. Уповноважені банки.

3. Державна податкова адміністрація України.

4. Міністерство зв'язку України.

5. Державний митний комітет України.

 

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національним банком України 6 травня 1998 р. №181 затверджено "Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій" (зі змінами та доповненнями від 24 вересня 1998 р. №392), згідно з яким ліцензуванню підлягають тридцять банківських операцій. Положення регламентує порядок і умови видачі ліцензій на здійснення банківських операцій уповноваженими банками, а також порядок і умови, за яких Національний банк України може відмовити в наданні ліцензій.

Під ліцензуванням банківських операцій слід розуміти порядок видачі уповноваженим банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій, якщо умови діяльності комерційних банків відпові­дають чинному законодавству України та нормативним ак­там Національного банку України, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Операції, зазначені в ліцензії, здійснюються в межах та порядку, що визначені нормативними актами На­ціонального банку України.

Здійснення банківських операцій без ліцензії Національ­ного банку України тягне за собою відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України.

До валютних операцій, які підлягають ліцензуванню, на­лежать:

1) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій оди­ниці України;

2) неторговельні операції з валютними цінностями;

3) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;

4) ведення кореспондентських рахунків банків-нерези­дентів у грошовій одиниці України;

5) відкриття кореспондентських рахунків в уповноваже­них банках України в іноземній валюті та здійснення опе­рацій за ними;

6) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нере­зидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;

7) залучення та розміщення іноземної валюти на валют­ному ринку України;

8) залучення та розміщення іноземної валюти на міжна­родних ринках;

9) валютні операції на міжнародних ринках;

10) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

11) операції з банківськими металами на міжнародних ринках.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. №15-93 отримана банком ліцензія на здійснення опе­рацій з валютними цінностями у межах повного, наведеного вище, переліку є генеральною ліцензією на право здійснення валютних операцій.

 Порядок відкриття банками рахунків у іноземній валюті регламентується Інструкцією "Про відкриття банками ра­хунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. №527.

Банки України відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремле­ним підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, вибор­чим фондам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладе­них у Інструкції та в договорі між установою банку та влас­ником рахунку.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких бан­ках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

 Юридичні особи-нерезиденти (крім нерезидентів-інвесторів) можуть відкривати поточні рахунки в національній та іно­земній валюті на території України тільки своєму представ­ництву. Поточні рахунки в національній валюті представниц­тву юридичної особи-нерезидента відкриваються за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України. ' ;  У разі відкриття (закриття) або зміни номерів усіх видів "рахунків, передбачених Інструкцією (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв), установа банку зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дня відкрит­тя або закриття рахунку. Форма та зміст повідомлення подат­кових органів про відкриття або закриття рахунків установ­люються Державною податковою адміністрацією. Примірник цього повідомлення, що надійшов до установи банку, з відміткою податкового органу про взяття рахунку на облік залишається у справі про відкриття рахунків.

Іноземним представництвам та установам уповноважені банки мають право відкривати рахунки типу "Н" і типу "П" у національній валюті України.

Рахунок типу "Н" відкривається уповноваженим банком:

• іноземним дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам, міжнародним органі­заціям і їх філіям, що користуються імунітетом та диплома­тичними привілеями;

• представництвам юридичних осіб-нерезидентів, устано­вам, які представляють інтереси юридичних осіб-нерезидентів в Україні і не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

• представництвам іноземних банків;

• організаціям та установам (групам управління програма­ми або проектами), які згідно з чинними міжнародними догово­рами України та законодавством України залучаються для здійснення програм або проектів міжнародної технічної до­помоги;

• військовим частинам Чорноморського флоту Російської Федерації, що дислокуються на території України й одержу­ють для свого утримання бюджетні кошти за кошторисами Міністерства оборони Російської Федерації.

Рахунок типу "П" відкривається уповноваженим банком по­стійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнарод­

них організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на тери­торії України.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяють на по­точні і депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чин­ним законодавством України та для погашення заборгова­ності в іноземній валюті.

Фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок відкривається за режи­мом, що визначений для юридичних осіб-резидентів.

До поточних торговельних операцій в іноземній валюті відносять такі розрахунки:

• між юридичними особами-резидентами і юридичними осо­бами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

• між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії Націо­нального банку України;

• між юридичними особами-нерезидентами та юридични­ми особами-резидентами через юридичних осіб — резидентів-посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), укла­дених відповідно до чинного законодавства України;

• інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

• операції на міжбанківському валютному ринку України;

• оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластикових карток.

Поточними неторговельними операціями є такі розра­хунки:

• виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;

• здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;

• виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пла-стиковими картками фізичним особам (резидентам і нере­зидентам);

• купівля платіжних документів в іноземній валюті фізич­ними особами (резидентами та нерезидентами);

• виплата авторських гонорарів і платежі за користу­вання авторськими правами;

• перерахування коштів на проведення міжнародних ви­ставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжна­родних зустрічей;

• оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними тру­довими угодами (контрактами) працюють в Україні;

• перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, член­ських внесків;

• платежі з відшкодування витрат судових, арбітраж­них, нотаріальних, правоохоронних органів;

• виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенси, аліменти, оплата праці, спадщина, допомо­га родичів тощо);

• переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пен­сії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);

• інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкри­ваються уповноваженим банком фізичним і юридичним осо­бам (резидентам та нерезидентам) на підставі укладеного де­позитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.

Антиоффшорне законодавство України

Наш уряд і  парламент намагаються врегулювати оффшорне питання, видаючи ті чи інші нормативні акти, деякі з них вже втратили чинність, інші тільки розглядаються в якості законопроектів. На сьогоднішній день накопичилась певна кількість тих чи інших чинних нормативних документів, спрямованих на врегулювання взаємовідносин резидентів України з оффшорними компаніями та банками, насамперед у сфері оподаткування та приватизації. На базі даного матеріалу можна робити певні висновки.

1. Пункт 18.3 статті 18 у редакції Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" № 639/97-ВР 639/97-ВР від 18.11.97. "У разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що розташовані в оффшорних зонах, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків оплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг). Перелік оффшорних зон щорічно оприлюднюється Кабінетом Міністрів України".

Ця норма спрямована на те, щоб резиденту України економічно було не вигідно імпортувати товари та послуги, за умови, що продавцем таких товарів і послуг виступає оффшорна компанія. Ця норма досить ефективна, проте вона буде працювати лише тоді, коли є чіткий і великий перелік оффшорних зон, який Кабінет Міністрів повинен щорічно опубліковувати.

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від  24 лютого 2003 р. N 77-р "Про перелік оффшорних зон".

Історія появи переліків оффшорних зон, починаючи з найпершого і закінчуючи діючим нині, варта окремого розгляду.

З моменту вступу в силу норми ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств", яка зобов'язує КМУ щорічно публікувати списки оффшорних зон, довгий час головний виконавчий орган України мовчав. Нарешті 1 березня 2000 р. з'явився довгоочікуваний перелік, затверджений Розпорядженням КМ України № 106. Проте перелік виявився не дуже вдалим.

Всього в Розпорядженні фігурувало 44 оффшорні зони, а у світі їх більше 80. На цьому прикладі очевидно, що уряд врахував далеко не всі країни, наприклад такі відомі оффшори  як Швейцарія, Люксембург, Сент-Вінсент  у нього не потрапили. З іншої сторони передбачити абсолютно всі оффшорні зони неможливо, тому що практично щороку з'являються нові країни, у яких приймаються ті або інші закони, що дозволяють засновувати подібні компанії, чи розробляти нові схеми роботи з оффшорними компаніями, що дозволяють, не порушуючи діюче законодавство, ефективно мінімізувати оподаткування бізнесу. В зв'язку з цим уряд завжди буде відставати від практики, яка дуже швидко змінюється.

Через рік з'являється нове Розпорядження КМ України, у якому зазначено новий список оффшорних зон. Кількість їх скоротилась від 44 до 41. Чомусь з переліку були виключені Чорногорія та Ліхтенштейн, це не зрозуміло, адже оффшорні режими у цих країнах не були відмінені. Компанії з Чорногорії і Ліхтенштейну дуже  непогано пропонуються на ринку оффшорних послуг України.

Через рік з'явився новий перелік, затверджений Розпорядженням КМУ 14 лютого 2002 р. № 53-р, що викликав велике здивування. Оскільки, відповідно нового переліку такі країни, як Кіпр, Кайманові острови, Малайзія, Маврикій, Бермудські острови, відразу перестали бути оффшорними центрами, Кабінет Міністрів виключив їх з переліку, хоча яких-небудь видимих причин для цього не було. Більше всього вражає одержаний Кіпром "не оффшорний статус". У той час, коли в нашій країні та за кордоном розвертається тотальна війна проти оффшорів, уряд України, при наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування з цією республікою, яка є дуже вигідною для реалізації схем ведення зовнішньоекономічної діяльності українськими фірмами через кіпрські компанії, раптом виключає цю країну з "чорного списку". Виключення Кіпру із переліку оффшорних зон, а це найбільший оффшор у Європі, могло бути лише проявом "певних інтересів" політичних сил. Проте, 29 березня 2002 року, КМУ видав Розпорядження № 156-р, яким доповнив перелік оффшорних зон Кіпром. Отже, переліки оффшорних зон є дуже хаотичними, в них відсутня будь-яка система, яка на основі чітко визначених критеріїв, дозволяла б відрізнити оффшорну країну від всіх інших країн.

3. Постанова Правління Національного банку України №587 від 14.12.99, "Про створення належних умов органам Державної податкової адміністрації України щодо контролю з питань оподаткування, належного забезпечення надходження коштів до Державного бюджету України та вдосконалення порядку обміну інформацією між Національним банком України, комерційними банками та їх установами і органами Державної податкової адміністрації України " (втратила чинність).

В ній говориться про те, що НБУ, територіальні відділення НБУ та усі комерційні банки зобов'язані надавати інформацію в органи ДПАУ про платежі, що здійснюються на адресу фірм, зареєстрованих в оффшорних зонах. Ця Постанова явно спрямована на боротьбу з одержанням готівки оффшорними компаніями. Про банківську таємницю не варто говорити, її просто не існує. Тому, якщо особа не хоче світитися в звітах банків, їй варто реєструвати компанії в оффшорних зонах, що не потрапили в перелік Кабінету Міністрів. Проте Постанова Правління Національного банку України від 17.10.2002 № 395 "Про визнання такою, що втратила чинність, постанови Правління Національного банку України від 14.12.99 № 587, говорить про те, що відповідно до статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій визначено порядок розкриття банківської таємниці, Правління Національного банку України відміняє дію вищезгаданої Постанови. 

4. Розпорядження Президента України "Про впорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю резидентів України" № 90/2000-рп від 21.02.2000.

Головна мета Розпорядження - упорядкування контролю за зовнішньоекономічною діяльністю, недопущення незаконного переміщення валютних цінностей за межі України та попередження ухилення від оподатковування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Кабінету Міністрів, ДПАУ, Національному банку, Митному комітету дані вказівки по підготуванню цілого ряду нормативних документів, спрямованих на досягнення, поставленої цим Розпорядженням, мети. Міністерству економіки і МЗС дані вказівки щодо збору інформації для аналізу діяльності нерезидентів, розташованих в оффшорних зонах.

5. Наказ Міністерства економіки України, ДПАУ від 03.11.2000. № 236/566 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок надання торговельно-економічними місіями у складі дипломатичних представництв України за кордоном сприяння Державній податковій адміністрації України".

Сприяння торгово-економічних місій буде виражатися в наступному: встановлення ділових контактів з податковими та правоохоронними органами країни перебування щодо обміну відповідною інформацією; збирання усіма легальними засобами інформації, спрямованої на виявлення фактів приховування громадянами, юридичними особами України неоподатковуваних доходів, одержаних незаконним шляхом;  отримання від банківських установ країни перебування відомостей щодо відкриття рахунків окремими юридичними та фізичними особами-резидентами України на підставі рішення судових, правоохоронних органів України у разі порушення кримінальної справи і за погодженням з судовими та правоохоронними органами країни перебування;  проведення дій по боротьбі з відмиванням "брудних коштів" в рамках Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів одержаних злочинним шляхом;  перевірка окремих комерційних контрактів, які укладаються між господарськими структурами України та суб'єктами підприємницької діяльності країни перебування на підставі відповідних звернень правоохоронних органів України за згодою відповідних органів країни перебування.

Безпосередньо взаємодія між ДПАУ та Мінекономіки відбувається наступним шляхом: ДПАУ спрямовує запит на адресу Департаменту міжнародного торгово-економічного співробітництва Мінекономіки по виконанню певного завдання, потім після проведеної роботи, звіт направляється назад. Крім цього щокварталу торгово-економічні місії подають звіт встановленої форми, затвердженої МЗС, що у свою чергу теж направляється в ДПАУ.

6. Наказ Антимонопольного комітету України, Фонду Державного майна України, Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку, ДПАУ, СБУ № 1/24/6/10/5 від 11.01.2000 "Про затвердження Порядку аналізу відомостей про відносини контролю". Цей Порядок встановлює процедуру реалізації органами приватизації своїх повноважень по недопущенню до участі в конкурсах по продажу контрольних пакетів акцій підприємств, що належать державі й мають стратегічне значення для економіки й безпеки держави, тих суб'єктів господарювання, що приховують інформацію про свого реального власника. Якщо при проведенні перевірки буде виявлено той факт, що учасник конкурсу є оффшорною компанією, що діє на ринку менше 10 років, то це є підставою для проведення додаткової перевірки інформації про відносини контролю. Прямої заборони на участь у приватизації оффшорів немає, проте позиція держави в цій ситуації зрозуміла - обмежити участь у приватизації оффшорних компаній.

7. Указ Президента України  "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року "Про заходи щодо детінізації економіки".

         Даним Указом затверджені "Основні принципи детінізації грошового обігу економіки". Оффшорні компаній при цьому не могли бути залишені осторонь і стосовно них Президентом дана вказівка Кабінету Міністрів ввести ряд обмежень, а саме:

- обмеження по притягненню кредитів з оффшорних зон під відсотки, що перевищують розмір відсотків на внутрішньому кредитному ринку,

- введення особливого режиму контролю за грошовими потоками через оффшорні зони й країни Балтії.

 Обмеження грошового позабанківського обороту за допомогою адміністративного тиску на суб'єктів підприємницької діяльності не приносить бажаного результату, назріла необхідність переходу до нової стратегії детінізації грошового обігу. За словами Президента ця стратегія полягає в створенні сприятливих умов для обігу грошей на основі максимального врахування інтересів власників грошей.

8. Указ Президента України № 532/2001 від 19.07.01. "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом".

Указ дає доручення ДПАУ встановити співробітництво з Групою по розробці фінансових заходів для боротьби з "відмиванням грошей" (FATF) і її Європейською групою аналізу. Дано вказівку створити робочу групу по вивченню методів і тенденцій, що застосовуються при "відмиванні" прибутків, одержаних злочинним шляхом, аналізу ефективності заходів, що застосовуються для протидії  "відмиванню" таких прибутків. Також указується на необхідність обміну інформацією із відповідними службами інших країн щодо сумнівних операцій, надання правової допомоги при розслідуванні кримінальних справ, пов'язаних із "відмиванням" прибутків, одержаних злочинним шляхом.

         9. Постанова Правління Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок створення   дочірнього банку, філії і представництва українського банку на території інших держав, особливості їх закриття та здійснення нагляду" № 45 від 30.02.02.

          Це положення встановлює загальні вимоги НБУ до порядку створення дочірніх установ українських банків, філій і представництв за кордоном. Пункт 5 постанови передбачає ряд особливостей по створенню подібних структур на оффшорних територіях, Національний Банк України дає дозвіл на створення дочірніх банків, філій, представництв при дотриманні таких умов:

- країна майбутнього місця розташування дочірнього банку, філії і представництва є членом міжнародної організації "FATF" (Financial Action Task Force on Money  Laundering) або виконує Рекомендації стосовно фінансових дій, що запобігають "відмиванню брудних" грошей відповідно до вимог банківського законодавства;

- країна майбутнього місця розташування дочірнього банку, філії і представництва не накладає заборону на одержання інформації, необхідної для здійснення адекватного нагляду;

-         при наявності двосторонньої угоди між центральними банками держав про взаємодію в сфері банківського нагляду.

Існує один універсальний спосіб, який дозволить  використовувати переваги оффшорної компанії, і в той же час, уникнути всіх вищевказаних обмежень. Для цього необхідно реєструвати компанію з оффшорним статусом у країні, що не потрапила в "чорний" список Кабінету Міністрів України. У світі існує  більше 80 оффшорних зон, навіть при зміні "чорного" списку Кабінетом Міністрів завжди буде вибір, можна буде переглядати свою стратегію і змінювати країну реєстрації. Такі країни, як Канада, Великобританія, США, Естонія, не мають оффшорного статусу. Виняток складають лише штати Делавар і Вайомінг (США), що потрапили в російський список. Компанії з цих штатів, в силу їх       невеликої ціни, останнім часом були дуже популярні серед бізнесменів із країн СНД, кількість одразу позначилась на якості, попавши в список, їх імідж різко впав, тому небажано купувати компанію в цих штатах. На ринку України пропонується маса інших компанії, зареєстрованих у штатах, що не мають репутації оффшорної зони: Південна Дакота, Вермонт, Вашингтон, Нью-Йорк, Каліфорнія, Невада, Техас, Аляска, Орегон, Арканзас, Нью-Джерсі, Кентуккі, Джорджія, Флорида й т.д. Важко собі уявити, що наш уряд віднесе всю територію США до оффшорної зони та включить її в "чорний" список.

Безподаткові зони

Безподаткові зони, це зони де фактично податки відсутні. І найважливіше, що в більшості цих місць існує політична стабільність, яка гарантує незмінність законодавства, яке регулює підприємницьку діяльність.

Є країни, у котрих немає податку на прибуток, приріст капіталу, податків із капіталу, й у який можна створити довірче товариство (траст).

Уряди цих країн одержують визначений прибуток від реєстрації корпорацій. “Безподаткова зона”-означає, що те, що платиться державі, не залежить від прибутку корпорації. Ці країни можуть вилучати плату за документи інкорпорацій, невеличкі внески за акції компаній, щорічний реєстраційний податок і т.д.

Ці оффшорні зони мають загальні основні характеристики, що важливі для тих, хто утворює корпорації або трасти в цих країнах. Ці характеристики необхідно постійно враховувати.

Всі ці оффшорні зони по розташуванню - острови, архіпелаги, співдружності. Іноземне вторгнення практично нереально, тому військовий бюджет або мінімальний, або узагалі відсутній.

В усіх цих зонах населення змішане, є місцеве населення і білі імігранти з Європи й Америки.

Практично у всіх країнах немає расових хвилювань, вони миролюбиві і неагресивні.

Через мультіострівне географічне розташування в цих країнах відсутнє жорстке централізоване керування. Там, де урядові чиновники змушені використовувати моторні човни або навіть каное для пересування, їхня мобільність знижена і, відповідно, знижений контроль.

Кожна з цих країн у минулому була Англійською колонією і є членом Англійської Співдружності.

У той час, що коли сучасний Англійський уряд підтримує податки, ці маленькі країни Співдружності до цього часу підтримують   “імперіалістичні традиції” Британського колоніальної політики дев'ятнадцятого сторіччя, що, як правило, виключала оподатковування.

Більш того, юридичною традицією всіх цих місць є некорумпованість законодавства  й офіційна мова - англійська.

На завершення, економічний добробут усіх цих націй, беручи до уваги  їх обмежене землеволодіння, залежить від туризму й іноземних інвестицій. Індустрія податкових раїв є економічною необхідністю кожної з них і будь-які спроби змінити це є неможливими.

Впевненість у стабільності у пошані в цих країнах. Вони були оффшорними зонами протягом багатьох років і в них є традиційні і практичні підстави залишатися на тому ж шляху.

Проте, у всіх цих зон є загальні недоліки: дуже тяжко знайти правдоподібні причини створення фірм у цих зонах. Назви Багами, Бермуди і Кайманові острови відразу ж знаходять відповідний відбиток в очах податкових чиновників. Це означає, що корпорації там (Багами, Бермуди і Кайманові острови) краще засновувати не прямим шляхом, а через корпорації в інших оффшорних зонах.

Додатковим доказом вести себе, зазначеним  вище, способом є той факт, що хтось можливо захоче одержати вільний від податків (або зменшений для податків) прибуток з країн з високим рівнем податків.

В безподаткових країнах немає угод про уникнення подвійного оподатковування, таким чином, корпорація, розташована в неподатковій країні, буде предметом повного оподатковування в іншій.

З іншого боку, як друга компанія в двоповерховій структурі, одержуючи прибуток не з країни з високим рівнем оподаткування , а з країни податкового раю, що має угоди про уникнення подвійного оподатковування, може одержати больше переваг. І так як ці неподаткові зони не мають відповідних угод, вони мають значні переваги в конфіденційності, що забезпечені місцевими кодексами, офіційними і неофіційними, і виникають із закріплених законом прав місцевого уряду в створенні неподаткової індустрії.

Декілька слів про те, як держава одержує прибуток із використання оффшорних зон. Основні джерела державних фондів у цих країнах - це гербові збори, юридичні податки, що при різних умовах оплачуються за інкорпорацію і юридичну підтримку компанії, податки на імпорт.

Існують країни, що оподатковують податком тільки прибуток, отриманий від місцевого бізнесу. Якщо хто-небудь мешкає на території такої зони, його прибуток від роботи тут буде оподатковуватися податком. Проте, якщо він живе тут, але одержує прибуток з-за кордону, або якщо він особисто не живе в країні, але є присутньою його юридична “тінь”, (корпорація або траст), тоді зовнішній прибуток не оподатковується.

Позитивна риса цих зон у тому, що як правило, уряди цих країн потребувають  інвестицій. У деяких цих країнах з іноземними інвесторами прекрасно поводяться, що може означати нетільки переваги в податках, але і субсидії, привілеї на ринку, пільгові кредити і т.і.

Ці країни вилучають  податок на прибуток як із громадян, так і з фірм, але тільки на прибуток, отриманий у цій країні. Вони звільняють від податку будь-який прибуток, отриманий із джерел за кордоном, що не втягують місцевий бізнес, за винятком примітивної діяльності по веденню бухгалтерських книг. Наприклад, у таких зонах часто немає податку з прибутку, отриманого від експорту місцевих мануфактурних товарів.

Ці зони розділяються на дві категорії. У першій дозволяється вести бізнес як усередині країни, так і за кордоном, при цьому підлягає

оподатковуванню тільки прибуток, одержаний з внутрішніх джерел, а в другій потребують щоб  компанія відразу вирішила в момент інкорпорації,  чи буде їй дозволено здійснювати місцевий бізнес із наступним податковим обмеженням або вона буде вести бізнес винятково за кордоном і буде цілком звільнена від податків.

Податкові системи можуть відрізнятись не тільки по видах застосованих податків, пропорціям, рівням, що використовуються у визначенні податків, але також і по тому, які джерела прибутку вважаються такими, що підлягають оподаткуванню.

Хоча більшість Латино-Американських країн оподатковують податком тільки місцевий прибуток, але більшість із них настільки політично й економічно нестабильні, що через них навіть не варто проїжджати транзитом.

Більш того, уряди, що вирішують не вводити податок на зовнішній прибуток,  зіштовхуються з політичною опозицією. Населення таких спеціалізованих податкових раїв використовується для витискання грошей через податки.

Іншими словами, якщо є які-небудь гарантії продовження практики виключення зовнішніх прибутків з оподатковування, вони випливають із наміру уряду одержувати прибуток від неподаткової зони іншим шляхом. К нещастю, така політика буде настільки довговічною, наскільки уряд зможе одержувати з неї вигоду, у той час, як продовження існуючої політики в сучасних податкових раях є обгрунтованим, через сильний вплив традицій.

Не може відбутися автоматичне встановлення стабільності в країнах, що обкладають податком тільки  зовнішній прибуток, але є деякі винятки. Всі ці країни потребують пильного вивчення. Деякі країни надають можливість створення місцевих фірм, обсяг інвестицій яких знаходиться за кордоном і, таким чином, вони звільнені від податків, але ці країни не можуть претендувати на звання податкового раю. Для того, щоб бути більш точним, можна привести приклад, згідно якому особа, що має корпорацію в Гонконгу, може мати дуже вагомі причини для ведення там бізнесу: дешева місцева робоча сила, чудові можливості для міжнародної торгівлі і т.і. Протео бермудська звільнена від податків компанія, насправді   надає абсолютну можливість уникнути податків у будь-якому випадку.

Існують країни, що звільняють від деяких податків або знижують розмір податку на весь прибуток, що підоягає оподаткуванню, незалежно від того де він був одержаний.

Ці країни виключають усі або більшість податків, але припускають спеціальні концесії (виплати) для спеціальних видів компаній або дозволяють лише спеціальні види інкорпорації. Наприклад, багато країн мають угоди про уникнення подвійного оподатковування зі США, що може зменшити податок із прибутку, отриману в США місцевими корпораціями.

Масштаби оффшорної діяльності

Про масштаби оффшорної діяльності свідчать дані про реєстрацію компанії в країнах і зонах, що надають сприятливі режими оподатковування прибутків і майна. По числу оффшорних компаній світовими лідерами є: Антільські о-ви, Бермудські о-ви, Британські Вірджинскі о-ви, Кайманові о-ви, Кіпр, Ліхтенштейн. У Ліхтенштейні прибуток від зареєстрованих 40 тисяч оффшорних компаній складає біля 30% бюджетних надходжень (реєстраційні і щорічні платежі). На Кіпрі до середини 90-х років від зареєстрованих 20 тис. оффшорних компаній прибуток щорічно складав приблизно 200 млн долл. (до кінця 90-х років на Кіпрі вже було зареєстровано 28 тис. оффшорних компаній). Приблизно такий же прибуток Антільські острови одержують за рахунок 30 тис. зареєстрованих компаній. На Кайманових островах створено біля 25 тис. компаній. До 1995 року на Британських Вірджинських островах було зареєстровано понад 15 тис. оффшорних компаній, приблизно по однієї на кожного жителя острова ( населення адміністративного центру Вірджинських островів Рол Тауна складає 4 тис. чоловік). На Бермудських островах щорічний прибуток від більш ніж 6,5 тис. зареєстрованих компаній до середини 90-х років складав біля 25% валового національного доходу (250 млн долл.), а всі прибутки від міжнародної фінансової діяльності складали біля 40% валового внутрішнього продукту країни. На островах Тертці і Кайкос зареєстровано понад 7 тис. оффшорних компаній.

З початку 80-х  відзначається бурхливий і постійний ріст, створених на оффшорних територіях, банків і банківських відділень, страхових і перестрахових компаній. На Кайманових островах зареєстровано понад 500 оффшорних банків, у тому числі відділеннь (тут мають дочірні банки 43 з 50 найбільших банків світу).

До середини 90-х років загальна сума депозитних внесків банківських відділень на Кайманових островах перевищувала 150 млрд долл. У Гонконгу діє понад 300 банків з генеральною ліцензією і понад 1,5 тис. відділень іноземних банків, 160 депозитних і 250 страхових компаній. На Багамських островах на банківський і фінансовий сектор припадає біля 8% валового внутрішнього продукту країни. На острові Гернсі зареєстровано біля 50 банків. На Бермудських островах зареєстровано понад 1300 страхових компаній різноманітних типів; на Кайманових островах - 360 страхових компаній і відділень іноземних страхових компаній; на острові Гернсі - біля 200 страхових компанії.

У якості оффшорів можуть виступати як розвинуті, так і  країни , що розвиваються, або їх території. Зацікавленість в створенні на своїй території оффшорної зони проявляють навіть дуже стабільні європейські країни, члени ЄС. Сприятливі режими оподатковування окремих видів прибутків надають такі високорозвинені країни: Канада, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Нідерланди, Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії, США, Франція, Швейцарія і Японія. До країн, що динамічно розвиваються, і являються оффшорними територіями відносяться; Багамські острови, Барбадос, Бермудські острови, Британські Вірджинські острови, Гернсі, Гібралтар, Гонконг, Джерсі. Західне Самоа, острови Кука, Малайія Сінгапур. Оффшорні центри значно різняться по такому показнику, як прибуток на душу населення. До середини 90-х років прибуток на душу населення на Кайманових островах складав 27 тис. долл., на Бермудських островах - 20 тис., на Кіпрі - 12 тис., на Барбадосі - 11,5 тис., на островах Терксі і Кайкос - 5 тис. долл. В групу країн і територій із відносно низьким рівнем прибутку на душу населення включаються: Антігуа і Барбуда, Беліз, Вануату, Ліберія, Невіс і Сент-Кітс, Панама, Терксі і Кайкос, а також ряд інших  країн , що розвиваються.

 Оффшорні центри можуть знаходитись на території самостійних держав, залежних територій, територій у складі держав, володінь з місцевим самоврядуванням якоїсь держави.

Незалежними державами є: Джерсі, Ірландія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Невіс і Сент-Кітс (незалежна держава - Федерація Сент-Крістофер і Невіс), Панама, Вануату, Західне Самоа, острови Кука (по конституції 1965 року є незалежною державою, що входить у вільну асоціацію з Новою Зеландією), Сінгапур.

Особливу групу складають території, що входять до складу або знаходяться в підпорядкуванні (володінні) якоїсь держави, але володіють широкими правами в сфері місцевого самоврядування. До володінь або залежних територій Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії відносяться: Гернсі (територія в складі), Гібралтар (територія в складі), остров Мен ( територія, що володіє самоврядуванням), Бермудські острови (володіння з місцевим самоврядуванням). Британські Вірджинські острови (територія, що знаходиться в підпорядкуванні), Кайманові острови (володіння з місцевим самоврядуванням), Теркс і Кайкос (підпорядкована територія з внутрішнім самоврядуванням). Територіями Королівства Нідерланди є Антільські острови (із місцевим самоврядуванням) і Аруба (самокерована територія). Заморські департаменти Французької Республіки - Реюньон, Гваделупа, Гвіана, Мартініка і заморські території. Острів Мадейра є територією в складі Португалії з місцевим самоврядуванням. Федеральною територією Малайзії є острів Лабуан,

Оффшорна територія (зона) може являти собою частину основної території унітарної, федеративної або конфедеративної держави: Нью-Брансуік (провінція Канади), штати CШA - Вайомінг, Делавер, Флорида; кантон Цуг (у Швейцарській Конфедерації). Статус конкретної території може змінюватися. Так, у 60—70-і роки ряд залежних володінь одержали незалежність. У 90-і роки змінилася приналежність Гонконгу.

Оффшорні країни і зони можна умовно підрозділити на універсальні і спеціалізовані. У сучасних умовах більшість оффшорних країн, зон і територій відноситься до числа універсальних, тобто   пільгові умови оподатковування  надають  незалежно від видів діяльності підприємства. Прикладами головних універсальних оффшорних центрів є: Британські Вірджинскі острови, Бермудські острови, Кіпр, Кайманові острови, острови Кука.

До вузькоспеціалізованих центрів і зон можна віднести:

Швейцарську Конфедерацію (інвестиційна і банківська діяльність), Ліхтенштейн (інвестиційна діяльність), Австрію (банківські послуги для фізичних осіб), Монако (податкове планування для фізичних осіб), Нідерланди (інвестиційна діяльність). 

Використання переваг оффшорних країн і територій, як правило, доступне потенційним засновникам підприємств із будь-яких країн. Водночас професіонали в сфері міжнародного податкового планування відзначають орієнтацію окремих оффшорних центрів і територій на максимальне задоволення потреб користувачів, що походять з певних країн. Відома орієнтація островів Джерсі і Гернсі, а також Гібралтару на максимальне урахування потреб індивідуальних і корпоративних платників податків Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії. Карибські оффшорні країни і території у певній мірі орієнтовані на клієнтів із Сполучених Штатов Америки і Канади. Традиційні зв'язки існують між Ліберією і США, Ліхтенштейном і Німеччиною, Лабуаном і Сінгапуром. Оффшорною територією, що намагається створити максимально сприятливі умови для діяльності українських податкових резидентів, є Кіпр.

Орієнтація конкретного оффшорного центру на надання послуг резидентам визначених країн може виражатися в різноманітних умовах в'їзду і тимчасового перебування. Так, Багамські острови для підданних Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії, а також для громадян Канади і США припускають відвідування і перебування протягом  трьох тижднів без паспортів і віз, для перебування понад трьох тижні потрібно тільки паспорт. Громадянам Бельгії, Греції, Італії, Ісландії, Ліхтенштейну, Люксембургу, Нідерландів, Монако, Швейцарії і Туреччини для відвідування на той же термін достатньо мати паспорти, але візи не обов'язкові. Громадянам Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ірландії, Ізраїлю, Південної Кореї, Португалії, Іспанії і Швеції для відвідування достатньо мати паспорти, але при перебуванні понад трьох місяців потребні візи. Громадяни південноамериканських і центральноамериканських держав повинні мати паспорта, а візи потребують при перебуванні на території понад чотирнадцятьох днів. Для громадян інших країн при відвідуванні потребують і паспорти, і візи. Очевидно, що для осіб із деяких країн створені найбільші зручності для організації і здійснення діяльності на даній території. Особливе значення умови в'їзду і тимчасового перебування мають у тих випадках, коли на даній території укладаються угоди, проводяться операції з реальними цінностями,  організуються збори акціонерів і збори директорів.

Для використання конкретної території в якості місця заснування компанії важливе значення може мати членство країни (території) у різноманітного роду міжнародних організаціях і об'єднаннях. Так, повними членами Європейського Співтовариства є Люксембург і Ірландія. Мальта і Кіпр є асоційованими членами Європейського Співтовариства. Особливий статус має Гібралтар (ліцензовані гібралтарскі страхові компанії можуть здійснювати діяльність в країнах - членах Європейського Співтовариства). Не є частиною Європейського Співтовариства острова Джерсі, Генрсі, Мен, проте особливі відношення цих оффшорних центрів із Об’єднаним Королівством Великобританії і Північної Ірландії створюють ряд додаткових унікальних можливостей. Заморські департаменти Франції розглядаються як складова частина Європейського Співтовариства. Особливі взаємовідносини існують між Нідерландськими Антільськими островами і Європейським союзом.

В принципі, будь-яка країна має такі особливості податкового законодавства, які можуть бути використані з метою міжнародного податкового планування. Проте багато держав цілеспрямовано створюють особливі (пільгові) умови для здійснення міжнародної діяльності. До таких центрів і країн у сучасному світі відносяться біля вісімдесяти держав.

Умовно  оффшорні зони можна розділити на три групи:

 ГРУПА 1. Існують країни, що не мають податків з прибутку, на капітал і приріст капіталу. Уряди цих країн заробляють гроші, надаючи статус безподаткової компанії за визначену фіксовану щорічну плату, вони беруть реєстраційні збори і мита і невеличкий податок з капіталу компанії. Приклади: Багами, Бермуди і Кайманові острови.

ГРУПА 2. Інші країни звільняють від податків прибуток, одержаний фізичними особами або компаніями, за кордоном. Прибутки, одержані на території країни, оподатковуються по стандартним ставкам. Ці країни можна розділити на дві підгрупи:

ГРУПА 2. А. Влада дозволяє компанії займатися бізнесом у країні й за межами країни. Оподатковування відбувається відповідно до  правил, викладеними вище. Приклади: Панамська Республіка, Гонконг.

ГРУПА 2.В. Влада вимагає від компанії до інкорпорації вирішити, чи збирається вона займатися місцевим (і сплачувати всі податки) або міжнародним (і сплачувати тільки фіксований щорічний збір) бізнесом. Приклади: Мальта, острів Мен, Джерсі, Гернсі, Гібралтар.

ГРУПА 3. Треті країни стягують низькі податки на всі прибутки компанії незалежно від місця їх одержання. Ці країни уклали численні угоди про запобігання подвійного оподатковування з країнами, що мають високий рівень оподатковування, що в деяких випадках дозволяє оптимізувати перехід капіталу з однієї країни в іншу. Приклади: Кіпр, Нідерланди, Люксембург, Ліхтенштейн, Швейцарія.

---