Основна проблема організації керування оффшорною компанією

Основна проблема організації керування офшорною компанією через систему доручень пов'язана з тим, що номінальний директор у відповідності зі своїм статусом несе персональну відповідальність за дії компанії (навіть якщо вони здійснюються незалежно від нього на підставі права підпису, переданого третім особам).

Іншими словами, проти нього може бути поданий позов про відшкодування збитку від неналежних дій директора або відсутності таких. Відповідно у випадку судового розгляду він не може посилатися на свою неінформованість про незаконні  операції компанії.

Проте і на випадок цієї негативної ситуації в офшорному бізнесі вироблена протидія. Справа в тому, що послуги номінальних директорів в офшорних юрисдикціях розглядаються як особливий сектор  послуг. Відповідно вони користуються страхуванням професійних ризиків, що є ще одним чинником стабільності офшорної схеми.

Таким чином, механізм керування компанією містить ряд специфічних аспектів. Деталі стосунків усіх зацікавлених сторін звичайно уточнюються на переговорах між секретарською компанією і клієнтом. Необхідно, проте, відзначити, що багато які зі згаданих ускладнень не виникнуть при проведенні типових для офшорних фірм операцій, особливо якщо вони не пов'язані з ризикованими інвестиціями, що торкаються інтереси третіх осіб.

У деяких юрисдикціях у ролі директора можуть виступати юридичні особи. Це означає, що в якості такого директора може використовуватися секретарська компанія, що діє за договором із клієнтом.

Завдяки механізму номінального володіння акціями і паями забезпечується конфіденційний характер володіння офшорною компанією. У реєстраційних документах значаться тільки імена номінальних власників компанії. Договір між номінальним власником і власником носить характер доручення і є конфіденційним документом, довірена особа - у даному випадку номінальний власник - із юридичної точки зору для третіх осіб нічим не відрізняється від власника.

Договір, що підписує номінальний власник, виключає вчинення яких-небудь несанкційованих дій з його сторони. Крім того, підписується спеціальна угода про відмову номінальних акціонерів від усіх своїх прав на користь реального власника. Такий документ оформлюється і зберігається у власника вже з моменту реєстрації фірми.

Таким чином, усі дії номінальних власників у будь-який момент можуть бути оголошені юридично недійсними. Крім того, гарантією є позитивна репутація секретарської компанії, що надає послуги номінальних власників.

 Відповідно до законодавства більшості юрисдикцій кожна компанія повинна мати зареєстрований офіс, у якому  знаходиться агент. З даним офісом ототожнюється юридична адреса компанії.

Через зареєстрований офіс здійснюються офіційні контакти, зокрема на його адресу надсилають судові позови й інші офіційні документи. Тут звичайно зберігається документація офшорної фірми. Найважливіша функція агентів полягає в опрацюванні судових позовів. При надходженні позовів агент інформує про них власників або діє відповідно до інструкцій останнього.

В офшорній практиці бувають випадки, коли нема можливості відповісти на судовий позов тільки через те, що секретарю  не вдалось вчасно проінформувати про нього представника власників. Це відбувається, наприклад, у тому випадку, якщо вони не лишили точних даних про своє місце знаходження або не попередили про його зміну.

Наприклад, по американських законах такий позов автоматично задовольняється в повному обсязі, оскільки суддя вправі прийняти існуюче в ньому твердження (enter default judgement).

В обов’язки секретаря офшорної компанії входить ведення внутрішньої документації компанії, реєстру акціонерів. Він оформлює протоколи загальних зборів акціонерів. Будь-які рішення про зміну статуту, реєстру акціонерів і деяких інших документів недійсні без підпису секретаря. Якщо зареєстрований агент не передбачений законодавством, то через секретаря здійснюються також офіційні контакти, він виконує в таких випадках і інші функції зареєстрованого агента.

Послуги секретарів, так само як і зареєстрованих агентів, забезпечуються секретарськими компаніями, що спеціалізуються на офшорному бізнесі.

Важливим моментом для організації офшорного бізнесу є ступінь конфіденційності інформації про власників компанії та розподіл прибутків від її діяльності, яку можна забезпечити у країнах реєстрації. У деяких офшорних регіонах (наприклад, у Лі6ерії, на Британських Вірджінських островах, на островах Теркс i Кайкос) можливим є створення компанії, для реєстрації якої потрібне надання мінімальних відомостей - назви та юридичної адреси.

У законодавстві офшорних регіонів, які взяли за його основу англо-саксонське право, існують чіткі  вимоги до банківських працівників i управлінського персоналу компаній, щодо додержання конфіденційності інформації від їх  клієнтів або власників.

У західних країнах інформація про компанії концентрується в органах, що реєструють, і доступна (цілком або частково) для широкої публіки. У США відсутня служба, подібна Реєстру Компаній у Великобританії. Інформація про компанії доступна в основному, через приватні компанії, включаючи рейтингові агенства або безпосередньо, через офіси Секретарів штатів. 

Найбільше зручний і недорогий засіб для забезпечення конфіденційності - використання акцій на пред’явника, використання яких дозволено, наприклад, у таких юрисдикціях, як Багамські острови, Британські Вірджинські острови, Республіка Панама.

У інших юрисдикціях місцева влада дозволяє реєстрацію компанії тільки після надання  докладної інформації про власника майбутньої компанії (Кіпр, Гернсі, Джерсі). У випадку використання номінальних акціонерів інформація про  власника недоступна для широкої публіки, а місцева влада відкриває ім’я  власника тільки у випадку судового переслідування компанії. Як правило, номінальні акціонери використовуються тільки в разом з номінальними директорами, що збільшує витрати по утриманню безподаткової компанії.

При використанні номінальних акціонерів клієнт одержує сертифікати на акції, підписані номінальними директорами, недатовані форми трансферту сертифікатів (підписані номінальними директорами) і нотаріально завірену  Безотзивну Трастову Декларацію (Irrevocable Declaration of Trust).

 Інститут номінальних директорів має актуальність, в основному, тільки для резидентів західноєвропейських держав (Великобританія, Ірландія, Німеччина, Франція і т.д.), податкові служби яких кваліфікують іноземні юридичні особи резидентними в тому випадку, якщо директора цих компаній є резидентами згаданих держав.

Якщо в реєстраційних і інших документах (які доступні широкій громадськості) компанії не фігурують імена директора, то немає особливого сенсу наймати номінальних директорів.

В принципі, номінальних директорів варто використовувати в тому випадку, якщо клієнт допускає можливість праці на українському ринку через акредитоване представництво власної офшорної компанії або підприємство за участю іноземного капіталу (інвестованого власною офшорною компанією) і йому необхідно показати стороннім особам присутність іноземців (тобто номінальних директорів) із західної країни.

При використанні номінальних директорів клієнт одержує нотаріально завірене Генеральне Доручення (його бажано легалізувати ) із практично необмеженими повноваженнями, і іноді - недатовані заяви про відставку, підписані номінальними директорами.