Безподаткові зони

Безподаткові зони, це зони де фактично податки відсутні. І найважливіше, що в більшості цих місць існує політична стабільність, яка гарантує незмінність законодавства, яке регулює підприємницьку діяльність.

Є країни, у котрих немає податку на прибуток, приріст капіталу, податків із капіталу, й у який можна створити довірче товариство (траст).

Уряди цих країн одержують визначений прибуток від реєстрації корпорацій. “Безподаткова зона”-означає, що те, що платиться державі, не залежить від прибутку корпорації. Ці країни можуть вилучати плату за документи інкорпорацій, невеличкі внески за акції компаній, щорічний реєстраційний податок і т.д.

Ці оффшорні зони мають загальні основні характеристики, що важливі для тих, хто утворює корпорації або трасти в цих країнах. Ці характеристики необхідно постійно враховувати.

Всі ці оффшорні зони по розташуванню - острови, архіпелаги, співдружності. Іноземне вторгнення практично нереально, тому військовий бюджет або мінімальний, або узагалі відсутній.

В усіх цих зонах населення змішане, є місцеве населення і білі імігранти з Європи й Америки.

Практично у всіх країнах немає расових хвилювань, вони миролюбиві і неагресивні.

Через мультіострівне географічне розташування в цих країнах відсутнє жорстке централізоване керування. Там, де урядові чиновники змушені використовувати моторні човни або навіть каное для пересування, їхня мобільність знижена і, відповідно, знижений контроль.

Кожна з цих країн у минулому була Англійською колонією і є членом Англійської Співдружності.

У той час, що коли сучасний Англійський уряд підтримує податки, ці маленькі країни Співдружності до цього часу підтримують   “імперіалістичні традиції” Британського колоніальної політики дев'ятнадцятого сторіччя, що, як правило, виключала оподатковування.

Більш того, юридичною традицією всіх цих місць є некорумпованість законодавства  й офіційна мова - англійська.

На завершення, економічний добробут усіх цих націй, беручи до уваги  їх обмежене землеволодіння, залежить від туризму й іноземних інвестицій. Індустрія податкових раїв є економічною необхідністю кожної з них і будь-які спроби змінити це є неможливими.

Впевненість у стабільності у пошані в цих країнах. Вони були оффшорними зонами протягом багатьох років і в них є традиційні і практичні підстави залишатися на тому ж шляху.

Проте, у всіх цих зон є загальні недоліки: дуже тяжко знайти правдоподібні причини створення фірм у цих зонах. Назви Багами, Бермуди і Кайманові острови відразу ж знаходять відповідний відбиток в очах податкових чиновників. Це означає, що корпорації там (Багами, Бермуди і Кайманові острови) краще засновувати не прямим шляхом, а через корпорації в інших оффшорних зонах.

Додатковим доказом вести себе, зазначеним  вище, способом є той факт, що хтось можливо захоче одержати вільний від податків (або зменшений для податків) прибуток з країн з високим рівнем податків.

В безподаткових країнах немає угод про уникнення подвійного оподатковування, таким чином, корпорація, розташована в неподатковій країні, буде предметом повного оподатковування в іншій.

З іншого боку, як друга компанія в двоповерховій структурі, одержуючи прибуток не з країни з високим рівнем оподаткування , а з країни податкового раю, що має угоди про уникнення подвійного оподатковування, може одержати больше переваг. І так як ці неподаткові зони не мають відповідних угод, вони мають значні переваги в конфіденційності, що забезпечені місцевими кодексами, офіційними і неофіційними, і виникають із закріплених законом прав місцевого уряду в створенні неподаткової індустрії.

Декілька слів про те, як держава одержує прибуток із використання оффшорних зон. Основні джерела державних фондів у цих країнах - це гербові збори, юридичні податки, що при різних умовах оплачуються за інкорпорацію і юридичну підтримку компанії, податки на імпорт.

Існують країни, що оподатковують податком тільки прибуток, отриманий від місцевого бізнесу. Якщо хто-небудь мешкає на території такої зони, його прибуток від роботи тут буде оподатковуватися податком. Проте, якщо він живе тут, але одержує прибуток з-за кордону, або якщо він особисто не живе в країні, але є присутньою його юридична “тінь”, (корпорація або траст), тоді зовнішній прибуток не оподатковується.

Позитивна риса цих зон у тому, що як правило, уряди цих країн потребувають  інвестицій. У деяких цих країнах з іноземними інвесторами прекрасно поводяться, що може означати нетільки переваги в податках, але і субсидії, привілеї на ринку, пільгові кредити і т.і.

Ці країни вилучають  податок на прибуток як із громадян, так і з фірм, але тільки на прибуток, отриманий у цій країні. Вони звільняють від податку будь-який прибуток, отриманий із джерел за кордоном, що не втягують місцевий бізнес, за винятком примітивної діяльності по веденню бухгалтерських книг. Наприклад, у таких зонах часто немає податку з прибутку, отриманого від експорту місцевих мануфактурних товарів.

Ці зони розділяються на дві категорії. У першій дозволяється вести бізнес як усередині країни, так і за кордоном, при цьому підлягає

оподатковуванню тільки прибуток, одержаний з внутрішніх джерел, а в другій потребують щоб  компанія відразу вирішила в момент інкорпорації,  чи буде їй дозволено здійснювати місцевий бізнес із наступним податковим обмеженням або вона буде вести бізнес винятково за кордоном і буде цілком звільнена від податків.

Податкові системи можуть відрізнятись не тільки по видах застосованих податків, пропорціям, рівням, що використовуються у визначенні податків, але також і по тому, які джерела прибутку вважаються такими, що підлягають оподаткуванню.

Хоча більшість Латино-Американських країн оподатковують податком тільки місцевий прибуток, але більшість із них настільки політично й економічно нестабильні, що через них навіть не варто проїжджати транзитом.

Більш того, уряди, що вирішують не вводити податок на зовнішній прибуток,  зіштовхуються з політичною опозицією. Населення таких спеціалізованих податкових раїв використовується для витискання грошей через податки.

Іншими словами, якщо є які-небудь гарантії продовження практики виключення зовнішніх прибутків з оподатковування, вони випливають із наміру уряду одержувати прибуток від неподаткової зони іншим шляхом. К нещастю, така політика буде настільки довговічною, наскільки уряд зможе одержувати з неї вигоду, у той час, як продовження існуючої політики в сучасних податкових раях є обгрунтованим, через сильний вплив традицій.

Не може відбутися автоматичне встановлення стабільності в країнах, що обкладають податком тільки  зовнішній прибуток, але є деякі винятки. Всі ці країни потребують пильного вивчення. Деякі країни надають можливість створення місцевих фірм, обсяг інвестицій яких знаходиться за кордоном і, таким чином, вони звільнені від податків, але ці країни не можуть претендувати на звання податкового раю. Для того, щоб бути більш точним, можна привести приклад, згідно якому особа, що має корпорацію в Гонконгу, може мати дуже вагомі причини для ведення там бізнесу: дешева місцева робоча сила, чудові можливості для міжнародної торгівлі і т.і. Протео бермудська звільнена від податків компанія, насправді   надає абсолютну можливість уникнути податків у будь-якому випадку.

Існують країни, що звільняють від деяких податків або знижують розмір податку на весь прибуток, що підоягає оподаткуванню, незалежно від того де він був одержаний.

Ці країни виключають усі або більшість податків, але припускають спеціальні концесії (виплати) для спеціальних видів компаній або дозволяють лише спеціальні види інкорпорації. Наприклад, багато країн мають угоди про уникнення подвійного оподатковування зі США, що може зменшити податок із прибутку, отриману в США місцевими корпораціями.